Історія міста, історія землі, що народжує І ховає нас, вбирає в себе піт і сльо­зи, кров і кістки своїх дітей, історія родових древ. які ви­росли на ній, історія душ, визваних Вседержцем до буття, історія спасіння, а чи загибелі… Саме це має зна­чення для нас, якщо ми шукаємо вічного життя, нам варто згада­ти, з якого духовного грунту ми ви­ростаємо, ад­же ми маємо насправді славну історію, наші прадіди з давніх давен право славили на цій землі в Троице Единого Бога – Отца, Сына и Святого Духа – і зараз не перестають молитися за нас, грішних своїх нащадків, перед пре­столом Господа Слави ті з них, хто своїм пра­ведним життям уго­див Йому. Вони мо­ляться за нас і тоді, коли ми руйнуємо храми, збудовані їхніми руками, коли нищимо кладовища, порушуючи спокій їх могил, навіть коли перетворюємо місця їх поховання на торгівельнї, а чи танцювальні май­данчики… Тому є сенс для нас перегор­нути зайвий раз сторінку часу назад і замислитись, що ж стоїть за цими скупими фак­тами церковного літопису…

Після хрещення Русі св. рівноапостольним князем Володимиром місцевість, де зараз заходиться наше місто, було передано Печерській Лаврі. Постають стабільні монастирські села, процвітає монастирське господарство. У після татарські часи завдяки своєму стратегічному розташуванню Бровари опиняються в центрі лаврських земель. У 1414 році Лавра повертає свої додаткові задніпровські володіння навколо Києва. За іншим джерелом, ці землі переходять до Лаври після смерті князя Дмитра Сокири в 1440 р. У ці часи знову, процвітає Київ, процвітає і Лавра, і її села. Але в 1482 р. селища було знищено татарами Менглі-Гірея.

Наприкінці 16 ст. Литовський князь Казимір IV віддає пусті селища та землі за Дніпром мона­стирям, Печерській Лаврі, ко­зацтву з метою їх заселення і оборони Києва від наскоків кримських татар. Броварська земля знову підпадає до Лаврських володінь. Але внаслідок Люблінської Унії 1569 поляки захопивши Київ, дея­кий час володіють його монас­тирями і Лаврою, насильно ока­толичуючи правовірний люд.

Назва Бровари вперше зга­дується серед інших поселень у Грамоті Святителя Петра Моги­ли (що був на той час архіманд­ритом Києво-Печерської Лаври) від 7 січня 1629 року всім свя­щезникам, залежним від Печерськоі Лаври, а незабаром у скарзі уніатського митрополита Рутського від 2 Серпня 1630 року на того ж Петра Могилу, де Рутський звинувачує його в озброєні монастирських селян, які під керівництвом козаків здійснили напад на митрополичі маєтності у селі Зазимово. Се­ред цих селян були і наші прадіди – бровар чани.

1648 року починається виз­вольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького проти загарбницької політики Польщі.  Включається у повстання і броварська козаць­ка сотня на чолі з отаманом Фе­дором Ведме­дем. Формується також козацька сотня з людей, підвладних Лаврі. Хоча і існувала вона недовго, бо, як припускають, загинула в складі Київського полку Кричевського в 1649 р. під Лоєвим у бою з ли­товцями з Радзивілла.

На ті часи у Броварах було дві церкви козацька – св. первоверховних апостолів Петра і Павла та церква лаврських селян на честь Святої Троїці. Павло Алеппський у 1656 році, супроводжуючи Патріар­ха Макарія, писав “В нем (містечку Броварах) кра­сивенькая церковь в имя Петра и Павла и есть по­дворье, обитаемое мона­хами и принадлежащее Печерскому монастырю как его угодье”. Про Свято-Троїцький храм же го­вориться: як про “издрев­ле стоявший на том мес­те.”   Скоріше за все, він був побудований Лаврою у 15 ст. Храм Петра і Павла зга­дується у “Єпархіальних відомо­стях” за серпень 1863 р. як. “за давностию лет неизвестно в ка­ком году построенный”. Та на дзвоні церкви був напис: “Року 1648 місяця октября сей дзвон до церкви святого Петра и Пав­ла подан от казаков Броварских Кирила Онисковича”,

У 1658 р. Полковник Степан Довгаль повідомляє: “Мая 12 день татар человек с двести и то де местечко (Бровари) все вирубали, а церковь Божию разорили, иконы ободрали, искололи, ругаясь, и книги изрубали. А посекли де в том местечке мужского и женского полу чело­век десять, да живых взяли в неволю душ пятьдесят”.

Від нападів кримських татар потерпали і ті документи, цер­ковні записи, які мали бути для нас свідками нашої історії, тому документи Троїцької церкви збереглися лише за 1787 р., а з церковного май­на зберігалась кольорова тріодь київського друку 1631 р. з підписом “Оферована до церкви року 1633”. Вівся церковний літопис церкві Петра і Павла, та до нас дійшли лише записи 1867 – 1917 років. Зберіга­лось євангеліє цієї церкви з написом від 1653.

Рапорт  броварського протоієрея Мазюкевича за З серпня 1814 року повідомляє про пожар у Петроповловсьюй церкві. “Сгорело 22 дома, сгоре­ла колокольня, изба с коморою. Спасая имущество церкви, сго­рел Гаврила Гвозданый, еще сгорело 16 душ. Сгорел козак Тонкий и сын его, сгорели коло­кола, один в 17 пудов 33 фута”.

У 1823 р. на місці згорілої церкви побудована нова (на місці, де зараз знаходиться школа № 1), розрахована на 2000 віруючих. На місці ж згорілої церкви а саме її вівта­ря, (перед будинком нинішнього районного відділу народної освіти) зберігалася капличка аж до 30-х років нашого століття. Перебудована Петропавлівська церква була у 1900-1902 роках, а знищена, як відомо, у 1936-37 рр.. разом із цвинтарем.

Про Троїцьку церкву у 1863 році “Єпархіальні відомості” пи­шуть, як про “деревянную вет­хую” . тож у 1859 році збудована нова Троїцька церква на тому місці, де зараз знаходиться парк Шевченка і яка прослужи­ла віруючим до 1936-37 рр.. доки бкла, як і Петропавлівська, знищена радянською владою.

Був у Броварах третій храм – Вознесіня Господнього, засно­ваний Лаврою у 1762 році, про місце знаходження і долю якого нічого не відомо.

Кількість прихожан в обох церквах у 1790 році була 1064 душі, у 1860 – 1414 (не в приклад сьогоденню!). Серед при­хожан значилися: дворяни, ко­заки, селяни, міщани, купці. Внаслідок указу цариці Катери­ни II від 10 квітня 1786 року час­тина монастирських земель пе­рейшла в казенне відомство, а лаврські селяни стали назива­тися казенними селянами. При кожній церкві велися відповідні записи, метричні книги, де від народження до смерті було все записано, сповідні відомості, хто сповідався, ім’я, вік, “сословіє”, місце проживання. Бу­ла в Броварах церковно-приходська школа.

Ось такий ми маємо церковний літопис. А от зруйно­вані храми у 30-х роках, понищені кладовища – це вже на­ша біог­рафія, наші ще не за­гоєні рани. На місці базару у старій частині Броварів знаходилось саме ста­ре кладовище, останніми там було похова­но померлих від голоду у місцевій тюрмі в 33-му, Друге кладо­вище було за­крито у 36-му. На його місці у 70-х діяв танцювальний майданчик (?!}, зараз, дя­кувати Богові, тут відрод­жується храм в ім’я св. апо­столів Петра і Павла.

На початку 42-го року було дозволено віруючим відкрити церкву. Спорудили її в сараї, що належав МТС. Вона проіснува­ла до 1949 року. Зараз маємо на цьому місці дитячий садок “Веснянка”. У 43-му році мати Івана Тонкого, повішеного гес­тапівцями,   віддала  частину своєї садиби для побудови церкви. Ця Свято-Троїцька церква у тяжкі часи бездухов­ності давала притулок душам, що потребували богоспілкування, духовно окормляла людей, подаючи їм той дійсно насущ­ний хліб, який у них відібрали, і досьогодні продовжує вона виконувати свою святу місію.

У кінці 80-х, коли невели­ка за будовою Троїцька церква вже не могла вміщати всіх віруючих, по­стало питання про відкрит­тя нової церкви (а точніше, про відродження старої), яка була б і зручнішою за своїм розташуванням для більшості броварчан. В 93 році відкриваються двері храму на честь ікони Божої Матері “Скоропослушниці”, освячення якого відбулось 25 травня 98 року. А 23 грудня 99 року вже закладено перший камінь у будівлю храму св. апо­столів Петра і Павла, він вирос­тає на наших очах, вселяючи надію на те, що у нас, у нашого роду, у нашої землі є майбутнє. У минулому році сталася ще од­на радісна подія – прихожани урочисто зустріли мощі святих угодників Божих преподобних отців Києво-Печерських, препо­добних Іова Почаєвського, Лаврентія Чернігівського,  святи­телів Феодосія Чернігівського, Димитрія Ростовського.

Три роки тому у нашому місті народилась ще одна парафія – в районі заводу Торгмаш відкри­лась церква на честь свт. Ди­митрія Ростовського.

Росте наше місто, виростають храми, триває церковне буття, зі своїми буднями і святами, стоїть наша Церква, народжую­чи нові душі до вічності, Церква, яку врата ада не одолеют – таке наше сьогодні, і благаємо Гос­пода, щоб дарував нам ще й завтрашній день, дарував час для покаяння…

Редакція висловлює подяку Бро­варському краєзнавчому музею (зокрема директору Володимиру Колеснику) за люб’язне надання матеріалів з історії  нашого міста.

Просмотры(94)