Володимир Мельник. Нам віра і пам’ять серця зігрівають – 25.11.1998

008-1998-11-25 Нам вера и память сердца согреваютУ 1054 році єдина християнська церква поділилася на західну — католицьку і східну — православну. Одна із відмінностей православ’я полягає в тому, що вона намагається зберігати християнство у такому вигляді, в якому прийняло його від апостолів (тому ще і зветь­ся апостольською).

Православна церква є церквою соборною, що об’єднує окремі адміністративно незалежні церкви. Помісна цер­ква, що керує сама собою, зветься автокефальною.

З розпадом Римської імперії автокефальні церкви (мит­рополії) об’єднались у більші церковні об’єднання — патріархальні, серед яких був і Констатинопольський. Після 1054 року він став у православ’ї найгуманнішим. Крім Малої Азії та Балкан до його складу входила і Київська Русь. Як складова частина Константинопольсь­кого партріархату Київська митрополія утворилася в 988 році — коли Київський князь Володимир хрестив Русь.

У 1448 році Київська та Московська митрополії роз­ділились, причому остання зразу ж оголосила себе ав­токефальною. Київська митрополія продовжувала но­мінально залишатися у складі Константинопольського патріархату.

У 1654 році постало питання про її входження до складу Московської митрополії. І хоч київські архієреї були проти підпорядкування Москві, у 1685 році це приєднання відбулося.

Згадки про церкву у містечку Броварах сягають се­редини XVII століття. На цей час (1648-1649 роки) у Броварах створюється козача сотня. Козаки побудува­ли в містечку церкву в ім’я святих Петра і Павла, про що свідчив напис на церковному дзвоні: «Року 1648 місяця октября сей дзвон до церкви Святых Петрами Павла подан от козаков Броварских…». У 1656 році про цю церкву згадував у своїх нотатках син антиохійського Патріарха Макарія — Павло Алеппський, який разом з батьком проїздив через Бровари, прямуючи до Москви. Зокрема, він написав: «В нём (містечку Броварах) церковь в имя Петра и Павла и есть подво­рье, обитаемое монахами и принадлежащее Печерскому монастырю, как его угодье». Відомий броварський краєзнавець Дмитро Гамалій вважав, що монастирські «угодья» в Броварах належали Троїцькому Больницькому монастирю Києво-Печерської Лаври ще з ХІІ століття. Належність маєтка цьому монастирю була підтверджена грамотою російського імператора Петра І від 16 жовтня 1720 року; серед монастирських насе­лених пунктів зустрічаємо і містечко Бровари, а та­кож Требухів, Красилівку та Троєщину. У Броварах монастир заволодів 55 дворами і кращими землями. Між броварськими козаками і Лаврою велася гостра боротьба за землю та право на торгівлю.

У 1668 році Бровари зазнали нападу кримських та­тар, під час якого «….мая 12 день татар человек с двести и то местечко всё рубали, а церковь Божию (Петропавловську — В.М.) разорили, иконы ободрали, искололи ругаясь, и книги изрубали. А посекли де в том местечке мужского и женского полу человек де­сять, да живых взяли в неволю душ пятьдесят». За даними «Переписних книг» у 1666 році в Броварах на­раховувалось 68 козацьких і 46 селянських дворів.

Стояла Петропавлівська церква там, де нині знахо­диться будинок районного відділу народної освіти (бу­динок колишнього міськкому партії). У ніч з 7 на 8 сер­пня 1814 року церква зазнала руйнації внаслідок ве­ликої пожежі у містечку. Згоріла церковна дзвіниця (церква була дерев’яною), загинуло 16 броварців, се­ред них — козаки Гаврило Гвозданий та Тонкий з си­ном, які рятували церковне майно. На місці згорілої церкви була побудована капличка, яка зберігалась до 30-х років XX століття.

У 1823 році Петропавлівська церква була побудована на місті, де зараз знаходиться Броварська середня школа № 1. У 1900 — 1902 роках вона перебудовува­лась і в такому вигляді достояла до 1937 року, коли була остаточно знищена. У Чернігівському обласному державному архіві збереглися креслення церкви та план місцевості. Біля церкви знаходився цвинтар та кладо­вище приходу церкви (знищені в 1936 — 1937 роках).

У Броварах XVIII століття існувала церковно-приходська школа, випускники якої могли продовжувати навчання в Києві. Є дані, що «полку Киевского мес­течка Броваров сын священника Андрея Савицкого церкви Петра и Павла Лукиян Савицкий 16 лет 1766 года ноября 15 дня определён в школу (Києво-Могилянську Академію, що була в ті часи центром освіти і науки на Україні). В Академії в 1789 році перебував і син священика броварської Свято-Троїцької церкви Петро Захарієвський.

Дата побудови Свято-Троїцького храму невідома, однак він перебудовувався в 1631 році. В 1863 році «Чер­ниговские епархиальные известия» писали про неї, як про «деревянную ветхую». Тож у 1859 році у Брова­рах, де зараз знаходиться парк Т.Г.Шевченка, була побудована нова Троїцька церква. Вона теж була, зни­щена в 1937 році.

Був у Броварах ще і третій храм — церква Вознесіння, збудована Києво-Печерською Лаврою у 1762 році, але її місцезнаходження і подальша доля нам невідомі.

За матеріалами досліджень Д.М.ГАМАЛІЯ, підготував завідуючий Броварським краєзнавчим музеєм Володимир МЕЛЬНИК. (Далі буде)

(Закінчення. Початок у №95 за 25 листопада 1998 року). Як зазначив Павло Алеппський, у Гоголеві в 1656 було дві церкви: одна в ім’я Преображення (відома з 1631 року, друга – Різдва Богородиці). Була також недобудована «церква ляхів». Патріарх Макарій велів жителям Гоголева освятити її, добудувати і здійснювати в ній службу, назвавши в ім’я Святого Георгія. При Преображенській церкві знаходились школа та шпиталь. У 1862 році до Чернігівської консисторії надійшло прохання жителів Гоголева про побудову в містечку нової церкви Різдва Богородиці. Новозбудована церква була дерев’яною, багатодільною, хрещатою в плані, одноповерховою з дзвіницею над західним притвором. Традиційність об’ємно-просторової побудови поєдналась з архітектурними формами, притаманними офіційному стилю класицизму. Церква перероблялася, але зберегла свій первісний вигляд. Площа церкви – 350 кв.м. У 1864 році стояло питання про побудову нової дзвіниці на місці старої церкви Преображення. В архівах зберігаються план церковного кладовища та креслення церкви Різдва Богородиці.

Ті, хто закінчив одну з двох шкіл Гоголева, мали можливість продовжувати свою освіту в Києві. Так, в документах за 1777 рік є згадка про те, що «Эвдоким Кириевский 19 лет, послан в Константинополь к чрезвычайному посланнику Стахиеву, как способный студент… родился в полку Киевского, сотни Гоголывской местечка Гоголева, сын козака Назара Кириевского. Четвёртый год с ведома отца находится в Киевской Академии». При посланнику він був перекладачем і одночасно священиком посольської церкви. Також після смерті священика Преображенської церкви (1803) Симоновича гоголівчани просять Київську духовну Академію призначити священиком сина померлого, студента Академії Михайла Симоновича.

Церква Святої Троїці була побудована в селі Требухові в 1714 році, перебудована в 1851 році. У 1869 році була споруджена дзвіниця церкви.

Дзвіниця була також побудована в церкві Преображення Господнього в Княжичах в 1885 році.

У селі Плоскому церква була побудована в 1768 році, вона збереглася до наших днів. У Красилівці церква Архангела Михаїла була зведена в 1704 році, у Димерці, як свідчать архівні дані, вже в 1564 році існувала церква. У сёла Семиполках церква Святої Троїці стояла в центрі давньоруського укріплення з 1647 року. На руському городищі стояла ы церква села Світильного. Літківський храм Святого Миколи за станом на 1767 рік перебував у віданні Видубицького монастиря. При храмі була школа, шпиталь, у селы Рожівці церква Святого Миколи відома з 1705 року. У Пухівці церква Святої Покрови була побудована у 1714 році, однак легендарний матеріал розповідає про пухівську церкву ще до татарських часів. Збудована 1714 року, вона згоріла у 1740 році й перероблялася у 1751 році.

Храм Святої Трійці перенесений у 1681 році в Троещину з Київського жіночого монастиря. На І863 рік у селі було уже дві церкви.

У другій половині XIX ст.. багато церков Броварщини вже потребували серйозного ремонту. Так, прихожани села Літок пожертвували у 1881 році 600 крб. на «исправление ветхости» своєї церкви (тут був священиком Яків Александровський), приходське попечительство при Покровській церкві Пухівки (священик Ілля Александровський) – 535 крб. на ремонт церкви. У 1902 р. козачка Олена Бориспольцева пожертвувала 100 крб. на побудову нового храму в Требухові, де був священиком Михайло Галаган. У Чернігівському архіві є документи за 1904-1906 роки, які стосуються затвердження кошторису на будівництво та креслення нової требухівсьхої церкви. За даними 1869 року в Требухові в той час побудували дзвіницю та, видно, і вона за неповні 40 років зазнала повної руйнації. У 1900-1902 pp. перебудовувалась і Свято-Троїцька церква у Броварах. Прихожани жертвували на користь своїх храмів не лише гроші. В 1900 році козак с.Плоского Василь Малюга заповідав сільській Покровській церкві Свою аемлю-садибу в 1746 квадратних саженів, орну землю в одну десятину 123 кв. саженів. Службовець Київсько-Воронезької залізниці Арсеній Андрійович Валейников пожертвував у 1902 р. на церкву Різдва Богородиці с.Рудні срібний з позолотою, прикрашений емаллю хрест з бронзовою позолоченою підставкою, а селянка Настя Романівна Гузій у ту ж церкву – бронзовий позолочений Хрест. На той час священиком у с.Рудні був Олексій Ромаскевич.

Кілька слїв стосовно храму в с.Плоскому. У документах 1873 року є згадка про склад приходського попечительства при плосківській Покровській церкві. Головою попечительства був священик Василь Елланський, членами – козаки Олексій та КлиментіЙ Волохи, казенні – селяни Дементій і Дормидонт Топіхи, Назар Кривець та Прохір Юхименко. Повідомляючи про смерть плосківецького священика, документи 1879 року, зокрема, говорять, що його вдова і дві дочки не мають права на попечительську допомогу. У них є хата, але без сіней і двору. Заробляють вони собі на прожиття тим, що шиють кожухи, свитки, спідниці і прядуть, а літо жнуть жито, гребуть сіно та полють городи «у мужиків».

Згідно з указом Чернігівського митрополита, з 1897 року плата плосківському священику збільшувалась до 190 крб. 12 коп. (до цього була 103 кр. 88 коп.).

Згідно з відомостями за 1896 рік в Світильному, Княжичах, Требухові, Красилівці, Пухівці, Зазим’ї, Вигурівщині та при Троїцькій церкві Броварів не було церковно-приходських шкіл.

Такі школи існували в Рудні, Семиполках, Погребах (тут навчав священик Федір Сазоновський), Рожнах (де був учителем псаломщик Петро Шалоплут), Рожівці (навчав учнів псаломщик Степан Корзюков).

Закон Божий в народних училищах у 1901 році читали в Бобрику – священик Михайло Чикилевський, в Семиполках – священик Петро Радкевич, в Троєщині – священик Дмитро Смородін.

У 1902 році в Чернігівській Єпархіальній Училищній раді вирішувалось питання про будівництво церковно-приходської школи в Броварах «на упраздненном погосте Троицкой церкви».

Учитель церковно-приходської школи с.Рудні Захар Рачинський у 1900 році викладав на педагогічних курсах в Чернігові, де виявив уміння вести заняття одночасно з 3-ма групами курсантів. Про це особливо наголошувалось у документах Чернігівського Єпархіального керівництва.

Багато священиків Броварщини було нагороджено православною церквою за відмінно-зразкову службу: в 1897 ропі скуфією – священик с.Світильного Йова Тимоновський, с.Русанова – Ананій Добриловський, с.Димерки – Михайло Случевський, в 1901 році скуфією – княжицький священик Михайло Тоцький, пухівський Ксенофонт Сахович.

Із священиків інших храмів на початку XX ст. згадуються Микола Рознатовський (Георгієвська церква с.Заворич, був священиком більше 20 років, помер 21.03.1902 року) та Іоанн Ремболович (Вознесенська церква с.Зазим’я, помер 11.06.1902 року).

Володимир МЕЛЬНИК, заступник директора Броварського краєзнавчого музею

Просмотры(10)